Практичні по Охороні праці

МАТЕРІАЛИ

ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

З дисципліни                «Основи охорони праці»

Викладач: Шевцова Т.О.

                     ^(П.І.Б.)

м. Дніпро

2020

Теми практичних занять

з дисципліни  «Основи охорони праці»

№ з/п	Назва теми	Р	Кількість годин
3-4	Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП)	5	2
9-10	Інструктажі з питань охорони праці. Види інструктажів.	5	2
13-14	Профілактика травматизму та професійних захворювань.	5	2
15-16	Розслідування нещасних випадків на виробництві	5	2
19-20	Оцінка параметрів мікроклімату робочої зони	5	2
25- 26	Надання долікарської допомоги при ураженні електричним струмом.	5	2
29-30	Засоби пожежогасіння.	5	2

Дисципліна: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Тема: Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП)

Тип заняття: Практичне

Мета заняття:

Узагальнити, систематизувати та перевірити знання законодавства України про охорону праці; закріпити знання про нормативно-правові акти з охорони праці.

Забезпечення заняття:

- Наочно-демонстраційний матеріал:

Роздатковий матеріал:

- інструктивні картки до практичної роботи;

ТЗН:

- презентація з теми

Література:

Основна:

1.  Бедрій Я.І. Основи охорони праці: навчальний посібник для студентів ВНЗ –вид 4-те перероб., допов., Тернопіль – Навчальна книга, Богдан - 2014., 240 с.

2.  Голінько В.І. Основи охорони праці: підручник М-во освіти і науки України; Нац. гірн. ун-т. – 2-ге вид. – Д.: НГУ, 2014. – 271 с.

3.  Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

4.  Яремко З.М., Тимошук С.В., Третяк О.І., Ковтун Р.М. Охорона праці: навч. посіб., за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

Додаткова:

1.   Желібо Є.П, Сагайдак І.С. Сучасний стан охорони праці в Україні Університет ДФС України.–Ірпінь. 2017. – 214 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2 Мотивація навчальної діяльності

1.3. Повідомлення теми і мети заняття

Тема Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП)

Мета Узагальнити, систематизувати та перевірити знання законодавства України про охорону праці; закріпити знання про нормативно-правові акти з охорони праці.

1.4 Повідомлення плану практичної роботи

2. Інструктаж

2.1. Ознайомлення з інструкцією до практичної роботи

2.2. Запис теми та мети роботи у зошит

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання роботи

3. Основна частина

3.1. Самостійна робота здобувачів освіти

3.2. Оформлення практичної роботи у зошити

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда

4.2. Загальна оцінка діяльності здобувачів освіти

Інструкція до практичної роботи№ 1

Тема: Нормативно правові акти з охорони праці (НПАОП)

Мета: Узагальнити, систематизувати та перевірити знання законодавства України про охорону праці; закріпити знання про нормативно-правові акти з охорони праці.

Дидактичні матеріали: основні законодавчі та нормативні акти України з охорони праці.

Завдання 1 Вивчення законодавчої та нормативної бази України з охорони праці.

Накреслити схему «Законодавча база з охорони праці»

Дати письмові відповіді на питання:

1.   Основні принципи державної політики у галузі охорони праці.

2. Спеціальні законодавчі акти в галузі охорони праці.

3. Умови укладання та виконання колективного договору.

4.  Які права на охорону праці має працівник під час роботи на підприємстві?

5.  Охорона праці жінок та підлітків.

Зробити висновок про умови реалізації прав громадян на безпечні та нешкідливі умови праці в Україні.

Інформаційні матеріали

Основні законодавчі акти з охорони праці

Конституція України

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

•  Кодексі законів про працю;

•  Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

•  Законі «Про охорону праці»;

•  Законі «Про пожежну безпеку»;

•  Законі «Про охорону здоров'я»;

•  Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

•  Законі «Про колективні договори і угоди»;

•  Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

•  Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

•  Законі «Про дорожній рух».

Закон України «Про охорону праці»

Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

•  Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

•  створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;

•  створити власну нормативну базу з охорони праці;

•  забезпечити гласність з питань охорони праці;

•  ввести економічні важелі управління охороною праці;

•  визначити роль колективних договорів;

•  увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

•  розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

•  пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

•   комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

•  соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

•  встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

•  організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.

Чітко висвітлена соціальна спрямованість Закону. Він гарантує не лише здорові та безпечні умови праці, а й соціальний захист працівників, інвалідів праці, а також сімей тих, хто загинув на виробництві.

Закон передбачає також відшкодування моральної шкоди працівникові, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної шкоди потерпілого, порушили його нормальні життєві зв'язки.

Розмір відшкодування моральної шкоди може досягати 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Вперше Закон проголошує, що працівник може відмовитися від роботи, якщо не виконується законодавство з охорони праці, а роботодавець при цьому буде виплачувати йому середній заробіток.

На виконання Закону для проведення наукових досліджень у галузі охорони праці створено Національний науково-дослідний інститут охорони праці, для навчання керівних працівників і спеціалістів з охорони праці створено Головний навчально-методичний центр Держнагляд  охорони праці.

•  Фінансування охорони праці здійснюється власником.

•  Працівник не несе жодних витрат на заходи з охорони праці. Для фінансування заходів з охорони праці на підприємствах, у галузях і на державному рівні створюються фонди охорони праці.

Дисципліна: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Тема: Інструктажі з питань охорони праці

Мета Надати та систематизувати знання про інструктажі з охорони праці; посадову інструкцію; розвинути вміння оформлення журналу інструктажів, проведення вступного і первинного інструктажу на робочому місці. Узагальнити, систематизувати та перевірити знання щодо змісту посадових інструкцій з охорони праці

Забезпечення заняття:

- Наочно-демонстраційний матеріал:

Роздатковий матеріал:

- інструктивні картки до практичної роботи;

ТЗН:

- презентація з теми

Література:

Основна:

1.  Бедрій Я.І. Основи охорони праці: навчальний посібник для студентів ВНЗ –вид 4-те перероб., допов., Тернопіль – Навчальна книга, Богдан - 2014., 240 с.

2.    Голінько В.І. Основи охорони праці: підручник М-во освіти і науки України; Нац. гірн. ун-т. – 2-ге вид. – Д.: НГУ, 2014. – 271 с.

3.    Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

4.    Яремко З.М., Тимошук С.В., Третяк О.І., Ковтун Р.М. Охорона праці: навч. посіб., за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

Додаткова:

1.   Желібо Є.П, Сагайдак І.С. Сучасний стан охорони праці в Україні Університет ДФС України.–Ірпінь. 2017. – 214 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2. Мотивація навчальної діяльності

1.3. Повідомлення теми і мети заняття

Тема Інструктажі з питань охорони праці

Мета Надати та систематизувати знання про інструктажі з охорони праці; посадову інструкцію; розвинути вміння оформлення журналу інструктажів, проведення вступного і первинного інструктажу на робочому місці. Узагальнити, систематизувати та перевірити знання щодо змісту посадових інструкцій з охорони праці

1.4. Повідомлення плану практичної роботи

2. Інструктаж

2.1. Ознайомлення з інструкцією до практичної роботи

2.2. Запис теми та мети роботи у зошит

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання роботи

3. Основна частина

3.1. Самостійна робота здобувачів освіти

3.2. Оформлення практичної роботи у зошити

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда

4.2. Загальна оцінка діяльності здобувачів освіти

Інструкція до практичної роботи№ 2

Тема Інструктажі з питань охорони праці

Мета Надати та систематизувати знання про інструктажі з охорони праці; посадову інструкцію; розвинути вміння оформлення журналу інструктажів, проведення вступного і первинного інструктажу на робочому місці. Узагальнити, систематизувати та перевірити знання щодо змісту посадових інструкцій з охорони праці

Дидактичні матеріали: опорні конспекти, інструктивні картки.

Завдання 1 Ознайомитися з Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15 (зі змінами 2007 р.)

Завдання 2. Ознайомитися з принципами розробки та змістом інструкцій з охорони праці на підприємствах. Заповнити таблицю 1 - Види інструктажів з питань охорони праці.

Таблиця 1. Види інструктажів з питань охорони праці

№	Вид інструктажу	З ким проводиться	Час та мета проведення

Завдання 3. Розробити орієнтовний перелік питань вступного та первинного інструктажу, посадових інструкцій з охорони праці

Зробити висновок про значення інструктажів з охорони праці

Комунальний заклад вищої освіти

«Дніпровський педагогічний коледж»

Дніпропетровської обласної ради»

Навчально-методична карта заняття № ______

Назва та  № спеціальності     

012 «Дошкільна освіта»,

014.13 Середня освіта (Музичне мистецтво)

Дисципліна: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Тема: Профілактика травматизму та професійних захворювань

Тип заняття: Практичне

Мета заняття: Надати та систематизувати знання про профілактику травматизму і професійних захворювань. Сформувати навички та уміння розробляти заходи профілактики травматизму та професійних захворювань.

Забезпечення заняття:

- Наочно-демонстраційний матеріал:

Роздатковий матеріал:

- інструктивні картки до практичної роботи;

ТЗН:

DVD проектор, презентація з теми

Література:

Основна:

1.  Бедрій Я.І. Основи охорони праці: навчальний посібник для студентів ВНЗ –вид 4-те перероб., допов., Тернопіль – Навчальна книга, Богдан - 2014., 240 с.

2.  Голінько В.І. Основи охорони праці: підручник М-во освіти і науки України; Нац. гірн. ун-т. – 2-ге вид. – Д.: НГУ, 2014. – 271 с.

3.  Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

4.  Яремко З.М., Тимошук С.В., Третяк О.І., Ковтун Р.М. Охорона праці: навч. посіб., за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

Додаткова:

1.   Желібо Є.П, Сагайдак І.С. Сучасний стан охорони праці в Україні Університет ДФС України.–Ірпінь. 2017. – 214 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2 Мотивація навчальної діяльності

1.3. Повідомлення теми і мети заняття

Тема Профілактика травматизму та професійних захворювань

Мета Надати та систематизувати знання про профілактику травматизму і професійних захворювань. Сформувати навички та уміння розробляти заходи профілактики травматизму та професійних захворювань.

1.4. Повідомлення плану практичної роботи

2. Інструктаж

2.1. Ознайомлення з інструкцією до практичної роботи

2.2. Запис теми та мети роботи у зошит

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання роботи

3. Основна частина

3.1. Самостійна робота здобувачів освіти

3.2. Оформлення практичної роботи у зошити

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда

4.2. Загальна оцінка діяльності здобувачів освіти

Інструкція до практичної роботи № 3

Тема: Профілактика травматизму та професійних захворювань

Мета: Надати та систематизувати знання про профілактику травматизму і професійних захворювань. Сформувати навички та уміння розробляти заходи профілактики травматизму та професійних захворювань.

Обладнання: інструктивні картки

Завдання

1. Дати визначення понять «виробнича травма» і «професійне захворювання», «нещасний випадок»

2. Опишіть головні причини травматизму серед учасників навчально – виховного процесу в закладах освіти. Заповнити таблицю

Таблиця 1

Причини професійних захворювань і виробничтих травм

№	Група причин	Причини
1	Організаційні
2	Технічні
3	Психо-фізіологічні

3. Розробити опорні схеми-конспекти про комплекс заходів щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, який включатиме технічні заходи, нормативно-методичні заходи, організаційні заходи, санітарно-гігієнічні заходи, соціально-економічні заходи, лікувально-профілактичні та наукові заходи.

4. Розробити опорні схеми-конспекти про комплекс заходів щодо профілактики дитячого травматизму.

5. Зробити висновок про умови запобігання травматизму

Теоретичні відомості:

Травматизм і захворювання в галузі освіти

Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно впливає на здоров’я його учнів і на результати всієї навчально-виховної роботи в цілому. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я вчителя повинна бути однією з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових цінностей.

Травмою називають порушення анатомічної цілісності чи фізіологічних функцій тканин чи органів людини, викликане раптовим зовнішнім впливом.

Відомо, що будь-яка травма, отримана дитиною, – це стрес. Якщо ж дитина була травмована в школі, серйозним переживанням піддається не тільки педагог, на уроці якого стався нещасний випадок, але й адміністрація школи, а, часом, і весь шкільний колектив.

У навчальних закладах травматизм, здавалося б, не мав би бути таким поширеним явищем, однак тут, окрім дорослих, перебувають і діти, які часто забувають про засоби безпеки.

Серед працівників школи найчастіше травмуються прибиральники службових приміщень, оскільки їх робота передбачає виконання фізичних завдань, пересування предметів тощо. Найвищий рівень виробничого травматизму (50% від загальної кількості потерпілих) спостерігається серед працівників віком понад 50 років, незважаючи на їх професіональний досвід.

В основному випадки виробничого травматизму серед дорослих у закладах освіти трапляються через організаційні причини (це 66% випадків), рідше – з технічних або психофізіологічних причин.

Причини нещасних випадків у закладах освіти

До організаційних причин відносяться:

-                     невиконання вимог інструкцій з охорони праці;

-                     невиконання посадових обов’язків;

-                     порушення правил безпеки;

-                     порушення технологічного процесу виконання роботи.

Технічними причинами є:

-                     незадовільний стан виробничого середовища;

-                     незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будівель, споруд, інженерних комунікацій, території, засобів виробництва;

-                     недосконалість технологічного процесу виконання роботи.

Основними психофізіологічними причинами є:

-                     особиста необережність потерпілого;

-                     незадовільні фізичні дані або стан здоров’я.

Таким чином, абсолютна більшість травм – це результат незадовільної організації виробничого процесу, трудової і виробничої дисципліни, що нерідко супроводжується небажанням або нездатністю виконувати вимоги безпеки.

Що стосується учнів, то у віковому аспекті найбільш «травматичним» є вік від 6 до 14 років, що пов'язано з підвищеною емоційністю та недостатньо розвиненою здатністю до самоконтролю.

У школі діти травмуються на уроках фізкультури, під час перерв, у класах, коридорах. За статистичними даним, основною причиною шкільного травматизму є недостатня виховна робота. Окремі викладачі не твердо знають основи запобігання травм або нехтують ними, допускають перевантаження спортзалів і навчальних майстерень під час проведення занять, дозволяють учням приходити на уроки у повсякденному одязі.

Саме тому виховна робота вчителя повинна бути спрямована на те, щоб учні твердо усвідомлювали, що під час навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно виконувати всі рекомендації вчителя, суворо дотримуватися техніки безпеки.

Відомо, що вчительська професія вимагає особливого напруження емоційних і фізичних сил. Постійна концентрація уваги, нервова напруга, необхідність говорити протягом кількох годин щодня перетворило хронічні захворювання горла і гортані та астенічно-невротичні розлади практично у професійні захворювання вчителів.

Професійне захворювання – це патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов’язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників.

Професійне захворювання, що виникає протягом малого проміжку часу (однієї зміни або доби) називається гострим, а те, що виникає протягом більш тривалого часу – хронічним.

Близько 20% вчителів постійно хворіють гострими респіраторними захворюваннями, причому хронічно.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 70% відхилень у здоров’ї людини, а вчителів особливо, є психосоматичними. Неврози різного характеру, гіпертонія, зайва вага, остеохондроз, варикозне розширення вен, що поступово може перейти у тромбофлебіт, – це професійні захворювання вчителів, причиною яких поряд із стресами є гіподинамія (порушення функцій організму, яке сталося через обмеження рухової активності).

Таким чином, основними чинниками професійної захворюваності педагогів є стрес, порушення венозного кровообігу та перевантаження голосового апарату, що спричиняють ряд гострих та хронічних захворювань.

З різних причин кількість хворих дітей у нашій державі зростає. Велике значення, звісно, відіграє несприятлива соціально-економічна та екологічна ситуація, яка призводить до того, що 23% дітей закінчують школу цілком здоровими, 29% учнів мають функціональні відхилення, інші 48% вже у підлітковому віці мають хронічні захворювання, погіршені показники фізичного та розумового розвитку (Рис. 2). 

Стан здоров’я дітей в Україні

На здоров’я школярів негативно впливають значні навантаження, невідповідність шкільного обладнання (парт, стільців, дошок), погане освітлення класних кімнат тощо.

Для того, щоб учень витримав учбове навантаження і не хворів, медики рекомендують дотримуватися режиму дня, приймати вітаміни і правильно харчуватися, а також радять школярам менше дивитися телевізор і грати на комп'ютері.

Основні заходи запобігання травматизму та захворюванням на виробництві

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» власник розробляє (за участю профспілок) і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, профілактики виробничого травматизму, профзахворювань.

До комплексних заходів відносять такі заходи, як організаційні, технічні, санітарно-виробничі, медико-профілактичні. Розглянемо їх докладніше.

Комплексні заходи є основою для складання розділу «Охорона праці» у колективному договорі. У колективному договорі обов'язково повинна бути передбачена сума коштів з фонду соціального страхування від нещасного випадку на підприємстві на виконання цих заходів.

Організаційні заходи:

•   проведення навчання та інструктажів з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки;

•   робота щодо професійного відбору;

•   здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці.

Технічні заходи:

•   модернізація технологічного, підйомно-транспортного обладнання, перепланування, розміщення обладнання;

•   впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.

Санітарно-виробничі заходи:

•   придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працюючих від дії електромагнітних, радіоактивних випромінювань, пилу, газів, шуму тощо;

•   улаштування нових і реконструкція діючих вентиляційних систем, систем опалення, встановлення кондиціонерів;

•  реконструкція та переобладнання душових,  гардеробних приміщень тощо.

Медико-профілактичні заходи:

•  придбання миючих та знешкоджуючих засобів, спецодягу тощо;

•  організація профілактичних медичних оглядів;

•  видача молока, організація лікувально-профілактичного харчування.

Велике значення для профілактики травматизму й профзахворювань мають автоматизовані системи обліку, аналізу й дослідження з використанням засобів обчислювальної техніки на різних ієрархічних рівнях керування охороною праці. Розробка систем автоматичного контролю і керування охороною праці, а також координація цих робіт покладена на національний науково-дослідний інститут охорони праці.

Профілактика дитячого травматизму

Аналізуючи причини нещасних випадків, дуже прикро усвідомлювати те, що в більшості нещасних випадків можна було б запобігти. Профілактична робота буде ефективною, коли в цьому будуть брати участь батьки та громадськість.

Принципи запобігання травматизму побутового різноманітні, але головним з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями. Все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або зробить все навпаки. Не можна залякувати дитину, буде правильніше, коли ви час-від-часу будете розповідати про різні нещасні випадки та можливі наслідки і шляхи їх попередження. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять  в собі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.

Шкільний травматизм діти дістають на уроках фізкультури, під час перерв, у класах, коридорах. Основними причинами шкільного травматизму є недостатня виховна робота: у таких школах діти проводять перерви, як їм заманеться. 

При будь-яких видах дитячого травматизму дорослим необхідно дотримуватися двох основних принципів: чітко налагоджена організація трудового процесу і високоорганізована освітньо-виховна робота.

В Україні нещасні випадки посідають третє місце серед основних причин смерті. У країні щороку зазнають ушкодження здоров'я приблизно 2 млн. людей, смертельно травмується більше 70 тис. осіб, або близько 200 осіб щодня, що майже удвічі перевищує аналогічні показники у розвинених країнах світу. Близько 99 відсотків усіх померлих від нещасних випадків загинуло у побуті. За останні п'ять років від нещасних випадків  невиробничого характеру в Україні загинуло 363 745 осіб, з них - 9 488 дітей віком до 14 років.

Завдання 2. Запишіть методичні рекомендації в зошит для практичних робіт

Методичні рекомендації  та  поради

щодо попередження  дитячого  травматизму під  час  зимових  канікул

Термін “травма” в перекладі з латині - тілесне пошкодження при поранені. Пошкодження, які повторювались у певній групі населення називається травматизмом. Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Травми серед дітей на жаль зустрічаються досить часто. Дитячий травматизм має багато характерних особливостей. Дитячий травматизм поділяється на:

грудний (з моменту народження до 1 року)

дошкільний (від 3 р. до 7 р.)

шкільний (від 7 р. до 16 р.).

Система навчання і перевірки знань з безпеки життєдіяльності в галузі освіти - це 11,5 мільйона тих, хто навчається і навчає, а також ознайомлення батьківської громадськості країни (біля 15 млн. чол.) з проблемами стосовно безпеки дітей і їх оточення, введення курсу "Основи здоров’я", інші види профілактики побутового травматизму за останні 8 років дозволили зменшити побутовий травматизм з смертельним наслідком в 2012 році порівняно з 2004 роком серед учнів. Намітилась тенденція щодо його зниження, але він залишається ще досить високим.

На першому році життя у дитини швидко розвивається нервова система, формуються нервові рефлекси, і тому вплив навколишнього середовища позначається на роботі кори головного мозку. В цей час дитина старається пізнати навколишній світ і з великою цікавістю хоче познайомитись з усім новим що оточує її. Дитина старається брати все в руки, і все тягне до рота. Тому в дихальні шляхи немовлят часто попадають сторонні предмети, не рідко спостерігаються опіки стравоходу, та органів дихання.

У дітей від 1 до 3 років розвивається опорно-руховий апарат, малята вчаться ходити, бігати, стрибати. Вони в цьому віці стають дуже рухливими, отже виникають травми, пов’язані з падінням дитини.

У дітей від 3 до 12 років з’являються нові інтереси, формується своє “я”. Допитливість з відсутністю необхідного життєвого досвіду і навичок, невміння реально оцінити небезпеку, прагнення швидко все зробити теж нерідко призводить до нещасних випадків.

Підлітки у своїх поступках стараються наслідувати старших, стараються звершувати героїчні вчинки, які б свідчили про їх хоробрість, і при цьому не вміючи правильно оцінити свої вчинки часто стають на хибний шлях. Щоб довести свою сміливість і самовпевненість, перед іншими, підлітки не задумуючись над наслідками часто переходять вулицю у небезпечних місцях, чіпляються за машини, вилазять на пожежні драбини на дахи високих будинків не думаючи про наслідки

Щоб визначити характер травми та її наслідки важливу роль відіграють і анатомічні особливості дитячого організму. Шкіра у дітей дуже ніжна тому її дуже легко поранити і при цьому виникають гнійно-запальні процеси і фурункули, абсцеси та інше, але зате підшкірно-жировий прошарок, навпаки розвинений краще і при падінні оберігає тканини й органи від ушкоджень. М’язи ніжні, кістки еластичні, багаті на воду і містять в собі мало солей. Окістя товстіше і пластичніше. Тому у дітей швидше загоюються рани, зрощуються переломи кісток, відновлюються діяльність органів значно швидше ніж у дорослих.

Травматизм поділяють на: побутовий, транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння.

Саме частіше зустрічається побутовий травматизм.

Побутовий травматизм - це ушкодження, які діти отримали вдома у квартирі у дворі чи саду. Ушкодження при цьому найрізноманітніші, але самі небезпечні з них це опіки полум’ям, хімічними речовинами і падіння з висоти.

Причини побутового травматизму різноманітні, але найчастіше з них це недостатній догляд батьків. Такі здавалося б на перший погляд дрібниці, як залишені у доступному для малят місці голки, цвяхи, леза бритв, стають причиною травм, а іноді і смерті. Це ж саме стосується і газових плит, оголених проводів електромережі, відчинених вікон, сходів і за свою необережність батьки іноді дуже дорого розплачуються.

У дошкільнят і молодших учнів ушкодження можуть бути зумовлені іншими причинами. Вони рухливі і нестримані пустують. Але вони рідко дістають травми в квартирі чи в школі, тому що авторитет дорослих є якимось бар’єром, тому діти намагаються позбутися нагляду і охоче проводять своє дозвілля на подвір’ї зі своїми ровесниками, катаючись на велосипедах, самокатах, санках, лізуть на дерева, відкриті люки, драбини. Тому необладнані дитячі майданчики, захаращені двори, відкриті люки, канави, несправні ліфти, поручні сходів, несправні велосипеди теж дуже небезпечні. Особливо небезпечними для дітей не огороджені ділянки де проводяться ремонті роботи. Часто діти падають з висоти – балконів, драбин, дерев, що теж призводить до тяжких травм.

Діти середнього і шкільного віку хочуть унаслідувати свої героїв з кінофільмів, які їм подобаються. Вони з захопленням граються у війну, ковбоїв з задоволенням долають перешкоди, демонструючи при цьому свою відвагу, спритність, силу. Це все нерідко призводить до біди. Зараз всюди в побуті користуються газом і електроенергією, а невміле поводження з приладами теж стає причиною нещасть. Діти інколи хапаються за неізольовані проводи, оголені контакти електропроводів, вставляють в розетки шпильки, цвяхи і нерідко дістають опіки та ушкодження тканин тіла.

Принципи запобігання побутового травматизму різноманітні, але головною і надійною з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину.  Дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку несуть в собі необдумані вчинки, доводити помилковість їх уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.

У профілактиці дитячого травматизму велику роль відіграють вчителі, вихователі, працівники міських і районних санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, сільських рад, міліції. Вони здійснюють постійний нагляд за станом території житлових масивів, шкільних і дошкільних закладів, за дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і будівельних робіт.

Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності є травми від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів та інших видів транспорту. І знову ж таки головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля, а призводять до цього незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом.

Надзвичайно небезпечно кататись дітям на велосипедах, мопедах, моторолерах, скутерах якщо вони не склали відповідних екзаменів на право водіння. Дорослим ні на мить не можна забувати, що діти схильні наслідувати їх.

   Якщо дитина бачить що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставлять до рекомендації, то від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, учителів, вихователів працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом. Вчити правила вуличного руху діти повинні з переддошкільного віку, а також дошкільного, тобто в яслах, і дитячих садках. Заняття проводять вихователі і медичний персонал, звичайно в тісному контакті з батьками.

Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій вихователь звертає увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці.

Учнів молодших класів необхідно привчати ходити тільки по тротуарах з правого боку, звертати увагу на сигнал “бережись автомобіля” у тих місцях де немає тротуарів, іти слід по лівому боці вулиці на зустріч транспорту. Велику роль у боротьбі з вуличним травматизмом належить працівникам ДАІ. Вони організовують в школах дружини юних помічників ДАІ, виступати по радіо, телебаченню, у пресі.

Шкільний травматизм діти дістають під час перерв, у класах, коридорах. Основними причинами шкільного травматизму є недостатня виховна робота: діти, проводять перерви як їм заманеться. Окремі викладачі не знають основи запобігання травм або нехтують ними: допускають перевантаження навчальних майстерень під час проведення занять, дозволяють учням приходити на уроки у повсякденному одязі. Як і при будь-яких видах дитячого травма зиму у даному разі при плануванні профілактичних заходів треба керуватись двома основними принципами: чітко налагоджена організація трудового процесу і високо освітньо-виховна робота.

В кожному кабінеті є правила техніки безпеки при різних видах робіт. На початку кожного уроку потрібно їх повторювати.

Діти повинні усвідомлювати, що під час виробничого навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно виконувати всі постанови вчителя, строго дотримуватись техніки безпеки.

Спортивний травматизм.

Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Але на превеликий жаль, дитячих спортивних закладів поки що не достатня кількість і до того ж не всі батьки розуміють їх користь, вважаючи що дитина може займатися спортом і без тренера. Тому багато підлітків грають футбол, хокей, їздять на велосипедах без старших досвідчених товаришів. Або обирають місця, не зовсім придатні, а часто і небезпечні: річки, захаращені двори, глибокі водойми, пустища. При неорганізованому занятті спортом трапляється найбільше спортивних ушкоджень. Тому батьки повинні якомога раніше залучати дитину, до занять у спортивних добровільних товариств, на стадіонах. Цим вони її не тільки загартують, а й вбережуть від страшної небезпеки. Тай у кожному будинку знайдуться батьки, які залюбки пограють з дітьми в футбол чи хокей і в той же час будуть стежити за порядком у місцях де проводять вільний час їхні діти.

Крім описаних видів ушкоджень, буває ще травматизм вуличний.

Вуличний травматизм за своїм характером дуже подібний до побутового. Це ушкодження яких зазнають на вулиці.

Головними причинами вуличного травматизму – недоробки працівників ЖЕКів, будинкоуправлінь, будівельних організацій. Це несправні балкони, неогороджені канави, відчинені люки тощо. Взимку особливо небезпечні великі бурульки, що звисають з дахів будинків, під час ожеледі – не посипані піском або сіллю тротуари. Тому працівникам ЖЕКів, органів міліції, санепідемстанції треба бути особливо вимогливими і дотримуватись правил безпеки. Краще вжити запобіжних заходів, застерегтись від можливих трагедій.

Серед смертності від травматизму утоплення займає одне з перших місць. Це може статися яв влітку так і взимку. Головною причиною утоплені є невміння плавати, незнання особливостей водойм, при стрибках у воду велику небезпеку приносять підводні скелі, каміння. Взимку діти топляться, провалюючись під лід при катанні на ковзанах, або переходячи через водоймища

Головну роль у запобіганні нещасних випадків на воді відіграють товариства рятування на воді та інші громадські організації.  Вони відповідають за те, що щоб для купання дітей були відведені спеціально загороджені місця, але навіть у таких місцях діти повинні бути під пильним контролем. Всі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені і встановлені попереджувальні знаки. Взимку дороги, придатні для переїзду через річку, чи озеро, теж повинні позначатися. Ми дорослі зобов’язані категорично забороняти дітям кататися на ковзанах, санках по тонкій кризі.

Вогнепальний травматизм – це пошкодження отримані дітьми внаслідок вистрілу вогнепальної зброї.

Сільськогосподарський-це отримання травм під час сільськогосподарських робіт. Ці види травматизму серед дітей зустрічається дуже рідко.

Для профілактики дитячого травматизму пропонуємо  провести  в  школі  тиждень "Попередження дитячого травматизму" відповідно до наступного плану :

1. Відкриття тижня 

2. Тематичні виховні години "Твоя безпека в твоїх руках" - протягом тижня; 

3. Створення загальношкільного проекту "Обережно, перерва !" - протягом тижня;

4. Конкурс творів : "Героїчна професія - рятувальник"   

5. Міні-лекції "Якщо ви потрапили в небезпечну ситуацію" - протягом тижня;

6. Конкурс газет "Азбука безпеки" 

7. Конкурс казок "Подорож у країну безпеки" 

8. Конкурс малюнків : - "Будь уважним взимку !", - "Коли електроприлади бувають небезпечні", - "Шкільний травматизм" 

9. Анкетування "Якщо ви потрапили в біду" - протягом тижня; 

10. Конкурс агітаційно-попереджувальних знаків "Будь обережний !" 

11. Конкурс колажів і плакатів "Правила безпеки" 

12. Оформлення агітаційного куточка "Правила безпеки життєдіяльності" 

13. Зустріч із представником міністерства із надзвичайних ситуацій , акт.зала; 

14. Участь у міському конкурсі агітаційних плакатів  

Безумовно спільне прагнення школи, батьків та оточуючих для забезпечення безпеки життя дітей дає свої позитивні результати. Але потрібно цю роботу проводити систематично, а не періодично. Дуже важливим є пропагування безпечної поведінки у засобах масової інформації, (як джерелом масового впливу на учнів).

Щодо зимових канікул: щоб  попередити травматизм дітей потрібно забезпечити їм цікаве дозвілля. Це не означає, що потрібно вести дітей на всі можливі заходи, які будуть відбуватися під час канікул. Цікавим для дитини може бути і спільне з батьками захоплення, і перегляд та обговорення цікавого фільму; виготовлення прикрас та сюрпризів до новорічних свят і т.д.

Саме основне правило: дитина повинна відчувати любов та увагу оточуючих, бути під пильним(але не набридливим) контролем!

Дисципліна: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Тема: Розслідування нещасних випадків на виробництві

Тип заняття: Практичне

Мета заняття: Відпрацювати головні положення Закону України «Про порядок розслідування нещасних випадків та професійних захворювань», визначити головні обов’язки з питань охорони праці працівника та роботодавця з метою попередження професійних захворювань та травматизму; закріпити знання стосовно правил попередження травматизму, знати порядок розслідування травматизму та професійних захворювань в закладах освіти.

Забезпечення заняття:

- Наочно-демонстраційний матеріал:

Роздатковий матеріал: інструктивні картки до практичної роботи, опорні конспекти «Алгоритм розслідування нещасних випадків», зразки документів розслідування, закон України « Про розслідування нещасних випадків та професійних захворювань »

ТЗН: DVD проектор, презентація з теми

Література:

Основна:

1.             Бедрій Я.І. Основи охорони праці: навчальний посібник для студентів ВНЗ –вид 4-те перероб., допов., Тернопіль – Навчальна книга, Богдан - 2014., 240 с.

2.  Голінько В.І. Основи охорони праці: підручник М-во освіти і науки України; Нац. гірн. ун-т. – 2-ге вид. – Д.: НГУ, 2014. – 271 с.

3.  Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

4.  Яремко З.М., Тимошук С.В., Третяк О.І., Ковтун Р.М. Охорона праці: навч. посіб., за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

Додаткова:

1.   Желібо Є.П, Сагайдак І.С. Сучасний стан охорони праці в Україні Університет ДФС України.–Ірпінь. 2017. – 214 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2. Мотивація навчальної діяльності

1.3. Повідомлення теми і мети заняття

Тема Розслідування нещасних випадків на виробництві

Мета Відпрацювати головні положення Закону України «Про порядок розслідування нещасних випадків та професійних захворювань», визначити головні обов’язки з питань охорони праці працівника та роботодавця з метою попередження професійних захворювань та травматизму; закріпити знання стосовно правил попередження травматизму, знати порядок розслідування травматизму та професійних захворювань в закладах освіти.

1.4. Повідомлення плану практичної роботи

2. Інструктаж

2.1. Ознайомлення з інструкцією до практичної роботи

2.2. Запис теми та мети роботи у зошит

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання роботи

3. Основна частина

3.1. Самостійна робота здобувачів освіти

3.2. Оформлення практичної роботи у зошити

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда

4.2. Загальна оцінка діяльності здобувачів освіти

Інструкція до практичної роботи № 4

Тема Розслідування нещасних випадків на виробництві

Мета Відпрацювати головні положення Закону України «Про порядок розслідування нещасних випадків та професійних захворювань», визначити головні обов’язки з питань охорони праці працівника та роботодавця з метою попередження професійних захворювань та травматизму; закріпити знання стосовно правил попередження травматизму, знати порядок розслідування травматизму та професійних захворювань в закладах освіти.

Дидактичні матеріали та обладнання: інструктивні картки до практичної роботи, опорні конспекти «Алгоритм розслідування нещасних випадків», зразки документів розслідування, закон України «Про розслідування нещасних випадків та професійних захворювань »

Завдання 1. Ознайомитися із порядком розслідування нещасних випадків на виробництві та скласти опорний конспект

Розслідування проводиться:

- у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника, одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, теплового удару, опіку, обмороження,

- у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень унаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день,

- у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (далі - нещасні випадки).

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів щодо надання необхідної допомоги потерпілому.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов'язаний:

- терміново організувати надання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

- повідомити про те, що сталося, роботодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення подібних випадків.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків, які підлягають спеціальному розслідуванню, зобов'язаний негайно:

- повідомити про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства - це підприємство,

- у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі - відповідні органи державної пожежної охорони,

- у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

- утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку в складі не менше трьох осіб та організувати розслідування.

До складу комісії з розслідування входять: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

У разі настання нещасного випадку з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії з розслідування обов'язково включається представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

До складу комісії не може входити керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам законодавства з охорони праці;

- з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи не пов'язаний цей випадок з виробництвом, виявити осіб, які припустилися порушення вимог законодавства з охорони праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1 у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або акт за формою НВП, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом, і передати їх на затвердження роботодавцю;

- у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1, складається також у чотирьох примірниках карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку (акт за формою Н-5) додаються акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (акт за формою Н-1), або акт про нещасний випадок на підприємстві, не пов'язаний з виробництвом (акт за формою НПВ), примірник карти форми П-5 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння), пояснення свідків і потерпілого, витяги з експлуатаційної документації" схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратури тощо), у разі потреби - медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

На вимогу потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, голова комісії зобов'язаний ознайомити його з документами, що містяться у матеріалах розслідування.

Нещасні випадки реєструються роботодавцем у спеціальному журналі за встановленою формою.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти форми Н-5, Н-1 або НПВ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства,- протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

- потерпілому або особі, яка представляє його інтереси (акти форми Н-5, Н-1 або НПВ, примірник карти форми П-5 - у разі виявлення гострого професійного захворювання чи отруєння);

- керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, дільниці, місця, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам (акт форми Н-1 або НПВ);

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду (акти форми Н-5, Н-1 або НПВ, примірник карти форми П-5 - у разі виявлення гострого професійного захворювання чи отруєння);

- відповідному територіальному органу Держгірпромнагляду (акт форми Н-1 або НПВ);

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий (акт форми Н-1 або НПВ);

- керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства або посадовій особі (спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (акти форми Н-5, Н-1 або НПВ разом з інтими матеріалами розслідування).

Копія акта форми Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство; у разі відсутності такого органу - відповідній місцевій держадміністрації. У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) копія акта форми Н-1 та карта обліку гострого професійного захворювання (отруєння) форми П-5 надсилається також до відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби, яка веде облік випадків гострих професійних захворювань (отруєнь).

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НПВ разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. У разі реорганізації підприємства дані документи підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік цей нещасний випадок, а у разі ліквідації підприємства - до державного архіву.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті потерпілого внаслідок травми, одержаної під час нещасного випадку, роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НПВ.

Нещасний випадок, про який безпосереднього керівника потерпілого чи роботодавця своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з Порядком протягом місяця після надходження заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси.

Нещасні випадки з учнями і студентами навчальних закладів, що сталися під час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідуються і беруться на облік підприємством. У розслідуванні повинен брати участь представник навчального закладу.

Контроль за своєчасністю та об'єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду відповідно до їх компетенції. Громадський контроль здійснюють профспілки через виборні органи й своїх представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці. Ці органи та особи мають право вимагати у межах своєї компетенції від роботодавця складення акта за формою Н-1 або НПВ чи його перегляду, якщо з'ясовано, що допущено порушення вимог Порядку або інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки зі смертельними наслідками;

- групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома або декількома працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров'я;

- випадки смерті працівників на підприємстві;

- випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків;

- нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держпраці).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним наслідком, нещасний випадок з тяжким наслідком, випадок смерті працівника на підприємстві, а також випадок зникнення працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати засобами зв'язку повідомлення за встановленою формою:

- відповідному територіальному органу Держпраці;

- відповідному органу прокуратури за місцем настання нещасного випадку;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності - відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування);

- відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь);

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- вищестоящому профспілковому органу;

- відповідному органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам (у разі необхідності).

Спеціальне розслідування нещасного випадку здійснює комісія. До складу комісії зі спеціального розслідування нещасного випадку входять:

- посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії); представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду; представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування;

- керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства або інший представник роботодавця;

- представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

- представник профспілкового органу вищого рівня, а у разі розслідування випадків виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії тощо) до складу комісії можуть бути включені також представники інших органів.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2-4 особи, проводиться комісією зі спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника Держгірпромнагляду або за його дорученням - наказом територіального органу Держгірпромнагляду. Якщо загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, комісія зі спеціального розслідування призначається наказом Держпраці, якщо з цього приводу не було прийнято спеціального рішення Кабінету Міністрів України.

Спеціальне розслідування нещасних випадків триває 10 робочих днів. У разі необхідності цей термін може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію. За результатами спеціального розслідування складаються: акт форми Н-5; акт форми Н-1 стосовно кожного потерпілого, нещасний випадок з яким визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або форми НПВ - в іншому випадку; карта форми П-5 стосовно кожного потерпілого у разі настання професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, а також оформляються інші матеріали.

Кількість примірників акта форми Н-5, акта форми Н-1 або форми НПВ, карти форми П-5 визначається залежно від кількості потерпілих та органів, яким надсилаються зазначені документи.

Примірники актів форми Н-5, форми Н-1 або НПВ підписуються головою і всіма членами спеціальної комісії протягом п'яти днів після оформлення матеріалів спеціального розслідування. У разі незгоди зі змістом актів член комісії письмово викладає окрему думку, яка додається до акта форми Н-5.

Керівник органу Держпраці, який призначив спеціальну комісію, повинен розглянути і затвердити примірники актів форми Н-5 та форми Н-1 або НПВ протягом доби після надходження матеріалів спеціального розслідування.

Роботодавець у п'ятиденний термін після затвердження акта форми Н-5 зобов'язаний видати наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання виникненню подібних випадків, а також притягнути до відповідальності працівників, які допустилися порушень законодавства з охорони праці.

Після закінчення спеціального розслідування нещасного випадку роботодавець у п'ятиденний термін надсилає копії матеріалів, зазначені в Порядку, органам прокуратури, Держпраці, Національному НДІ промбезпеки та охорони праці, виконавчій дирекції Фонду, іншим органам, представники яких брали участь у розслідуванні. Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві та зберігається 45 років.

Потерпілому, членам його сім'ї або особі, що представляє його інтереси, надсилається примірник затвердженого акта форми Н-5 разом з примірником затвердженого акта форми Н-1 (або форми НПВ), примірником карти форми П-5 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння).

Завдання 2. Складіть приміру інструкцію для роботодавця, вихователя, музичного керівника «Алгоритм дій у разі настання нещасного випадку на підприємстві», опираючись на вищезазначене Положення.

Зробіть висновок про обов’язки щодо попередження НВ та діям у разі їх виникнення.

Інформаційні матеріали

Розслідування нещасних випадків.

Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1232

Розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару та ін., які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків.

Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити керівника робіт, який безпосередньо здійснює контроль за станом охорони праці на робочому місці (далі - безпосередній керівник робіт), чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги потерпілому.

Лікувально-профілактичний заклад повинен передати протягом доби з використанням засобів зв'язку та на паперовому носії екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві:

·     підприємству, де працює потерпілий;

·     робочому органові виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за місцезнаходженням підприємства, де працює потерпілий;

·     територіальному органові Держпраці за місцем настання нещасного випадку;

·     закладові державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємством, де працює потерпілий.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім випадків, які передбачені в пункті 37 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві), зобов'язаний:

1.  протягом однієї години передати з використанням засобів зв'язку та протягом доби на паперовому носії повідомлення про нещасний;

2.  протягом доби утворити комісію у складі не менш як три особи та організувати проведення розслідування.

Обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом є:

·     виконання потерпілим трудових (посадових) обов'язків за режимом роботи підприємства, у тому числі у відрядженні;

·     перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці для виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі протягом робочого та надурочного часу;

·     підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

·     виконання завдань відповідно до розпорядження роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

·     проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору;

·     використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за письмовим дорученням роботодавця чи безпосереднього керівника робіт;

·     ліквідація наслідків аварії, надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

·     перебування потерпілого у транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов'язане з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів чи середовища;

·     прямування потерпілого до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженим маршрутом або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця;

·     прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням, у тому числі на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності;

·     раптова серцева смерть потерпілого внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, проведення геологорозвідувальних робіт під землею) або після підйому потерпілого на поверхню з даною ознакою, що підтверджено медичним висновком;

·     скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів та ін.;

Обставинами, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов'язані з виробництвом, є:

·     перебування за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

·     використання в особистих цілях без відома роботодавця транспортних засобів, устаткування, інструментів, матеріалів тощо, які належать або використовуються підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності, що підтверджено відповідними висновками);

·     погіршення стану здоров'я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, якщо це не пов'язано із застосуванням таких речовин у виробничому процесі чи порушенням вимог щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння, до настання нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;

·     алкогольне, токсичне чи наркотичне сп'яніння, не зумовлене виробничим процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним висновком;

·     вчинення кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами;

·     природна смерть, смерть від загального захворювання або самогубство (крім випадків, зазначених у пункті 15 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві), що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або відповідною постановою про закриття кримінального провадження.

Потім, якщо НВ визначили таким, що пов'язаний з виробництвом, тоді розслідування НВ проводиться згідно Порядку №1112, від 25.08.2001р

НВ у разі природних загроз

За характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють наступні їх види:

 — надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життє­забезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

 — надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільсько-господарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного та анти-конституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок, і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадання зброї. — надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій. Постанова  Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. N 368  «ПОРЯДОК класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» В залежності від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівня надзвичайних ситуацій: Державного рівня визнається надзвичайна ситуація: 1) яка поширилась або може поширитися на територію інших держав; 2) яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням); 3) яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, життю або здоров'ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби); 4) внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати; 5) збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; 6) яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня. Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація: 1) яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням); 2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; 3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація: 1) яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта; 2) внаслідок якої загинуло 1 - 2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; 3) збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Об'єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.

Дисципліна: ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Тема: Нормування та контроль параметрів мікроклімату робочої зони

Тип заняття: Практичне

Мета заняття:

Узагальнити, систематизувати та закріпити знання з фізіології та гігієни праці; сформувати вміння та навички визначати параметри мікроклімату робочої зони.

Забезпечення заняття:

- Наочно-демонстраційний матеріал:

Роздатковий матеріал:

- інструктивні картки до практичної роботи;

ТЗН:

- презентація з теми;

Література:

Основна:

Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.; Охорона праці: навч. посіб. / З.М. Яремко, С.В. Тимошук, О.І. Третяк, Р.М. Ковтун; за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

Додаткова:

Охорона праці (Законодавство. Організація роботи): Навч. посіб. / За заг. ред. к.т.н., доц. І.П. Пістуна. – Львів: «Тріада плюс», 2010. – 648 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2. Повідомлення теми і мети заняття

ТЕМА Нормування та контроль параметрів мікроклімату робочої зони

МЕТА Узагальнити, систематизувати та закріпити знання з фізіології та гігієни праці; сформувати вміння та навички визначати параметри мікроклімату робочої зони.

2. Інструктаж

2.1. Ознайомлення з інструкцією до практичної роботи

2.2. Запис теми та мети роботи у зошит

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання роботи

3. Основна частина

3.1. Самостійна робота студентів

3.2. Оформлення практичної роботи у зошити

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда

4.2. Загальна оцінка діяльності студентів

Практична робота №

Тема: Нормування та контроль параметрів мікроклімату робочої зони

Мета: ознайомитися з основними параметрами повітря, які характеризують мете реологічні умови виробничих приміщень, та з улаштуванням приладів для визначення даних параметрів; набути навички користування нормами мікроклімату для різних виробничих умов з урахуванням періоду року та категорії робіт

Обладнання: інструктивні картки

Література:

1. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.

2. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи): Навч. посіб. / За заг. ред. к.т.н., доц. І.П. Пістуна. – Львів: «Тріада плюс», 2010. – 648 с.

3. Охорона праці: навч. посіб. / З.М. Яремко, С.В. Тимошук, О.І. Третяк, Р.М. Ковтун; за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

Хід роботи

1. Ознайомтесь з параметрами мікроклімату, приладами та методами вимірювання температури, швидкості та відносної вологості повітря, заходами і засобами нормалізації параметрів мікроклімату

2. Виконайте завдання

Завдання № 1

Назвіть, якими параметрами характеризується мікроклімат виробничих приміщень?

а) Температура повітря; б) Коефіцієнт природного освітлення; в) Швидкість руху повітря; г) Відносна вологість повітря; д) Світловий потік; ж) Віброшвидкість; з) Температура поверхні; к) Інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення

Завдання № 2

Вкажіть, в залежності від яких умов задаються норми мікроклімату виробничих приміщень?

а               Від категорії робіт по загальним енерговитратам, постійне або непостійне робоче місце

б               Від кварталу року, від тривалості робочої зміни, від ваги людини

в               Від періоду року, категорії робіт по загальним енерговитратам, постійне або непостійне робоче місце

г               Від сезону, від зорового напруження, від типу характеру людини, постійне або непостійне робоче місце

Завдання № 3

Який прилад застосовується для вимірювання відносної вологості повітря?

а               Анемометр крильчастий

б               Психрометр

в               Анемометр чашковий

Завдання № 4

Який прилад застосовується для вимірювання швидкості руху повітря?

а               Анемометр крильчастий

б               Психрометр

в               Термограф

г               Гігрометр

д               Анемометр чашковий

Завдання № 5

Вкажіть, який інтервал вологості рахується оптимальним для здоров’я людини?

а               40-60 %

б               50-60 %

в               60-70 %

г               60-75 %

д               50-75 %

Завдання № 6

Роботи, що виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням, відносяться до категорії ... .

а               І а

б               І б

в               ІІ а

г               ІІ б

д               ІІІ

Завдання № 7

Роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’ язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням, відносяться до категорії. .

а               І а

б               І б

в               ІІ а

г               ІІ б

д               ІІІ

Завдання № 8

Поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації називають … .

Поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції називають ... .

Завдання № 9

До медико-біологічних заходів нормалізації параметрів мікроклімату відносять режим праці та відпочинку, …, ... .

Завдання № 10

До будівельно-планувальних заходів нормалізації параметрів мікроклімату відносять раціональне планування приміщень, ... .

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА

ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА  Гігієна праці та виробничого середовища в закладах освіти

МЕТА: Відпрацювати головні положення Закону України «Про охорону праці», НПАОП, відпрацювати нормативно – правові ати з охорони праці, гігієнічні вимоги до улаштування класних та навчальних кімнат в галузі освіти; навчитись складати інструкцію з питань охорони праці для працівника галузі освіти.

ОБЛАДНАННЯ: таблиці, Закон України « Про охорону праці », НПАОП

ЛІТЕРАТУРА: В.М. Лапін « Охорона праці в галузі », Х., 2009р.

М.В. Грищук «Охорона праці в галузі», К., 2012р.

Л.А. Катренко, Ю.В. Кіт, І.П. Пістун «Охорона праці в галузі освіти», К., 2012р.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

1.     Завдання1. Прочитайте та запишіть загальні положення державних санітарних гігієнічних правил для закладів освіти. 2.     Склад і площі зон земельних ділянок та приміщень загальноосвітніх шкіл. 3.     Гігієнічні вимоги до розкладу уроків. 4.     Санітарно-дезинфікуючий режим у загальноосвітніх закладів у період карантину. 5.     Природне і штучне освітлення. 6.     Організація і вимоги до здорової роботи учнів. 7.     Повітряно-тепловий режим. 8.     Організація навчально-виховного процесу. 9.     Організація харчування. 10.  Організація методичного обслуговування. 11.  Санітарно-гігієнічна освіта учнів. Формування здорового способу життя. Самообслуговування. Загальні положення державних санітарно-гігієнічних правил. І. Державні санітарно-гігієнічні правила та норми становлять гігієнічний стандарт для всіх типів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів ( шкіл трьох ступенів, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв тощо, далі за текстом – шкіл ) незалежно від форм власності. Середній загальноосвітній навчально-виховний заклад функціонує у відповідності з “ Положенням про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад” затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1993 р. № 660, створює необСТРУКТУРАні умови для загальної середньої освіти на рівні затверджених стандартів і сприяє вихованню морально і фізично здорового покоління. Відповідальність за виконання санітарних правил покладається на керівника загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Щоденний контроль за виконанням теперішніх санітарних правил здійснює медичний персонал загальноосвітнього навчально-виховного учбового закладу. Періодичний контроль за виконанням теперішніх санітарних правил проводять спеціалісти санітарно-епідеміологічної служби. ІІ. Склад і площі зон земельних ділянок та приміщень загальноосвітніх шкіл. Згідно Державним санітарним правилам та нормам ДсанПіН 5.5.2.008 – 98.   Склад і площі зон земельних ділянок загальноосвітніх шкіл на одну паралель класів № пп Зона Початкова школа Основна ( неповна середня ) Середня ( старша ) 1 Фізкультурно-спортивна 850м кв. 5450 м. кв. 5610 м. кв 2 Початкової допризивної підготовки - - 1000 м. кв. 3 Відпочинку 400 м. кв. 400 м. кв. 625 м. кв. 4 Навчально-дослідна * 240 м. кв. 2250 м. кв. 5050 м. кв. 5 Господарська * Зона організовується якщо програмою з біології передбачені заняття на земельній ділянці. - 70 м. кв. 350 м.кв. ІІІ. Гігієнічні вимоги до розкладу уроків. Сучасними науковими дослідженнями встановлено, що найвища активність розумової діяльності у дітей шкільного віку припадає на інтервал 10-12 годин. Тому , в розкладі уроків для молодших школярів предмети, що вимагають значного розумового напруження, повинні проводитися на 2 , 3 уроках. Розумова діяльність учнів неоднакова і в різні дні навчального тижня : її рівень зростає до середини тижня і залишається низьким на початку ( понеділок ) і наприкінці ( п’ятниця ) тижня. Тому розподіл навчального навантаження протягом тижня повинен бути таким, щоб найбільший його обсяг припадав на вівторок, середу. Виклад нового матеріалу, контрольні роботи найкраще проводити на 2-4 –му уроках посеред тижня. Шкалою складності уроків можна скористатися для гігієнічної оцінки шкільного розкладу. При цьому підраховується сума балів за днями тижня. Шкільний розклад оцінюється позитивно в тому разі, якщо утворювана крива з підйомом припадає на середу – четвер. ІV. Санітарно-дезинфікуючий режим. № пп Найменування об’єкта Спосіб і режим знезараження 1. Приміщення ( підлога, стіни, двері, підвіконня, тощо ) жорсткі меблі. Обробку проводять способом протирання ганчіркою, змоченою в одному із дезинфікуючих розчинів. 0,5 %-ний розчин хлораміну – 60 хв. ; 0,5 % розчин 2. Килими Двічі почистити щіткою, змоченою 0,5 %-ним розчином хлораміну; 0,2 % -ним розчином сульфохлораміну; 3. Посуд, звільнений від залишків їжі Кип’ятити у воді або у 2 % - ному розчині солі – 15 хв. Занурити у дезинфікуючий розчин на 60 хв. Посуд після дезинфекції, вимити, прополоснути та висушити. 4. Залишки їжі Кип’ятити 15 хв. Залити хлорне вапно. 5. Санітарно-технічне обладнання ( раковини, унітази ) Кришки унітазів мити гарячою мильною водою , чистити засобом “ Белка”, “ Блеск – 2”, “ Санітарний” 6. Вироби медичного призначення зі скла, металу, гуми, пласмас Хімічний метод : протерти дезинфікуючим розчином : 1 % - ний розчин хлораміну – 30 хв. Фізичний метод : кип’ятити у воді чи у 2 % - ному розчині солі – 15 хв 7. Руки персоналу Обробка розчином хлортексидіну V. Природне та штучне освітлення. Організація і вимоги до зорової роботи учнів. Всі приміщення середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів повинні мати природне освітлення. Незалежно від розміщення вікон ( збоку, зверху ) в навчальних приміщеннях світло повинно падати на робочі місця ліворуч. Забороняється направлення світлового потоку праворуч. Спереду від учнів, окрім майстерень з обробки металу , де повинен переважати правосторонній або прямий світлорозподіл. При загальній площі класної кімнати 64 м. кв. і більше, обов’язково слід передбачити додаткове освітлення через рекреаційні приміщення. Допускається використовувати матове скло, для освітлення внутрішньої світлонесучої стіни на висоті 0,8 – 1,0 м. від глухої перегородки і далі 1,2 – 1,4 м. віконне скло до стелі. Орієнтація вікон навчальних приміщень повинна відповідати вимогам ДБН В.2 /2. – 3 – 97. Зона освітлення, яка забезпечує високий рівень здорової функції – 1000 – 1200 лк. Достатність і рівномірність освітлення можна оцінити за світловим коефіцієнтом ( СК ) , який залежить від розміру вікон, конфігурації їх, кількості. Рівень штучного освітлення і електротехнічне устаткування навчальних приміщень, освітлення території школи повинні відповідати СніП ІІ – 4 – 79 ; СН 544 – 82 ; СН 541 – 82 ; ДСТУ БВ. 2.2 – 6.97. Рівень штучного освітлення навчальних приміщень шкіл при використанні лампи розжарювання 150 лк і 300 лк – при лампах люмінесцентних. У кабінетах креслення, майстернях рівень штучного освітлення повинен бути відповідно 300 – 500 лк, 200 – 400 лк. Раціональне співвідношення між світловими потоками від вікна і штучного освітлення повинно бути2:1. Оптимальний рівень штучного освітлення спортивного залу складає 400 лк на рівні підлоги. Освітлювальна арматура у спортивному залі повинна бути закрита металевими сітками, так само, як і вікна, опалювальні пристрої. Світильники очищаються не менше 1 разу на три місяці. VІ. Повітряно-тепловий режим. Чистота повітря в приміщеннях школи забезпечується : ·       відповідною кількістю дітей його нормованій наповнюваності ; ·       регулярністю вологого прибирання приміщень з використанням дезинфікуючих і зв’язуючих речовин ; ·       використанням всіх видів провітрювання ( наскрізне, кутове, однобічне ). В приміщеннях шкіл відносна вологість повітря має бути 40 – 60 % ; температура залежно від кліматичних умов : у класах і кабінетах 17 – 20 градусів ; у майстернях з обробки металу і деревини 16 – 19 градусів ; у спортивній залі 15 -17 градусів ; у спальних приміщеннях 18 -20 градусів ; у бібліотеці, кабінетах 16 -18 градусів ; у вестибюлі, гардеробі 16 -19 градусів. VІІ. Організація навчально-виховного процесу. Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності розпочинається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року. Тривалість навчального року для учнів початкової школи не може бути меншою 175 робочих днів, а в загальноосвітніх навчальних закладах ІІ – ІІІ ступенів – 190 робочих днів , без урахування часу на складання заліків та випускних іспитів, тривалість яких не може перевищувати трьох тижнів. Факультативні, групові та індивідуальні заняття слід проводити у дні, з найменшою кількістю уроків. Тривалість перерви між уроками для учнів усіх класів становить 10 хв. ; великої перерви ( після 2-гоуроку)–30хв. Для профілактики стомлюваності, порушення статури, зору учнів на уроках письма, мови, читання, математики та інших уроках необСТРУКТУРАно виділити час для фізкультхвилинок та гімнастики очей. Початок занять у загальноосвітніх навчальних закладах рекомендується розпочинати не раніше 8 год. 10 хв. І не пізніше 9 год. Навчання в загальноосвітніх навчальних закладах з поглибленим вивченням предметів організовується лише в першу зміну. VІІІ. Організація харчування. Важливим елементом організації раціонального харчування учнів є правильний розподіл об’єму денного споживання їжі між окремими її прийомами. Протягом дня учень повинен дотримуватися наступного режиму харчування : ·       при навчанні в першу зміну – сніданок вдома о 7.30 – 8.00 годині ; ·       другий сніданок в школі для учнів 1-5 класів – після другого уроку, для учнів 6 - 11 класів – після третього уроку ; ·       для учнів 1 – 5 класів обід слід організовувати о 13 – 14 годині , а для учнів 6 – 11 класів – о 14 – 15 годині. Повсякденний контроль за організацією і якістю харчування здійснюється адміністрацією школи, медичним персоналом, батьківським комітетом. ІХ. Організація медичного обслуговування. Школи повинні бути укомплектовані кваліфікованими кадрами середніх медичних працівників, лікарів-педіатрів. Учні кожного середнього загальноосвітнього закладу повинні забезпечуватися проведенням медичних оглядів відповідно до наказу № 610 від 31.05.1984 р. Міністерства охорони здоров’я. Всі працівники шкіл, в тому числі працівники харчоблоку, повинні проходити обов’язкові профілактичні огляди відповідно до діючого законодавства. Учням із порушеннями в стані здоров’я необСТРУКТУРАно створювати умови до комплексного оздоровлення. У випадках виникнення в навчальному закладі інфекційних захворювань, санепідемслужбою визначається комплекс санітарно-протиепідемічних і дезинфекційних заходів ; виявлення джерел інфекції, можливих шляхів її поширення та усунення їх , організація остаточної дезинфекції, визначення термінів карантину. Х. Санітарно-гігієнічна освіта учнів. Формування здорового укладу життя. Самообслуговування.  Система гігієнічного виховання учнів загальноосвітніх шкіл включає наступні елементи : ·       ознайомлення з основними гігієнічними навичками відповідно до шкільної програми та в процесі позакласної роботи ; ·       гігієнічне виховання в сім’ї, школі з контролем гігієнічних знань і вмінь ; ·       участь дітей у посильних для них заходах щодо охорони здоров’я ; Гігієнічне виховання учнів проводять вчителі , медичний персонал, батьки. Роботу із самообслуговування слід проводити з урахуванням двох напрямів : ·       випередження забруднення земельної ділянки і навчально-побутових приміщень ; ·       очистка навчальних і побутових приміщень від забруднення. Під час організації самообслуговування необСТРУКТУРАно виконувати такі гігієнічні вимоги : ·       вид і час самообслуговування проводиться у строгій відповідності із віком, станом здоров’я, статтю учнів ; ·       тривалість і вид роботи із самообслуговування встановлюється для кожного учня з обов’язковою участю лікаря школи ; Продовження самообслуговуючої праці для учнів 1 – 4 класів не повинно перевищувати 1 годину на тиждень, а для учнів 5 – 11 класу – 2 години, дома для учнів 1 – 2 класів – 1,5 години , 3 – 4 класів – 2 години , 5 – 11 класів – 2, 5 години. Діти не допускаються до виконання робіт, небезпечних для життя, з можливим зараженням інфекційними хворобами, із значним фізичним навантаженням : ·       електророботи, миття вікон, очистка даху від снігу і проїжджих частин вулиць ; ·       прибирати санвузли, умивальні кімнати , сходи, допоміжні приміщення ; ·       розвантажувати та навантажувати важкі предмети. Підлога в класних кімнатах повинна бути дерев’яна, з лінолеуму або матеріалів, які дозволені МОЗ України. Мити підлогу у класних кімнатах можуть учні з 12 років , у спортивних залах тільки персонал школи. Поточне прибирання навчальних майстерень проводить технічний персонал. Відповідальність за проведення і виконання санітарно-гігієнічних вимог покладається на директора школи. Завдання 2. Складіть карту санітарно- гігієнічних вимог для учнів молодшої школи  ( середньої групи) Зробіть загальний висновок про виконання практичної роботи 1.Хто несе відповідальність за дотриманням санітарно-гігієнічних правил та норм у загальноосвітніх навчально-виховних закладах ? 1.     2.Які плащі має займати ЗОШ І, ІІ та ІІІ ступенів ? 2.     3.Коли розклад уроків може дати найкращий ефект для одержання знань учнями ? 3.     4.Охарактеризувати санітарно-дезінфікуючий режим у загальноосвітніх закладах у період карантину ? 4.     5.Які вимоги до природного освітлення у приміщення ЗОШ ? 5.     6.Які вимоги до штучного освітлення у приміщення ЗОШ ? 6.     7.Розповісти про вимоги по забезпеченню повітряно-теплового режиму ? 7.     8.Як організувати навчально-виховний процес у відповідності до санітарних вимог ? 8.     9.Які вимоги до організації харчування ? 9.     10.Розкрити принципи організації медичного обслуговування в ЗОШ . 10.  11.Яка роль і завдання санітарно-гігієнічної освіти учнів ? 11.  12.До яких робіт не допускаються учні згідно санітарно-гігієнічних правил ?

Дисципліна «Основи охорони праці»

Тема  Надання долікарської допомоги при ураженні електричним струмом. 

Тип заняття -  Практичне

Мета заняття

Узагальнити знання про головні правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів;  надати уявлення про систему нормативно – правової бази з питань охорони праці, визначити алгоритм надання першої невідкладної допомоги у разі ураження потерпілого електричним струмом

Роздатковий матеріал

 «Cпеціальні розділи охорони праці в галузі», ілюстраційні матеріали: інструктивні картки із завданням.

ТЗН:  мультимедійний проектор, дошка

ЛІТЕРАТУРА

Основна

В.П. Кучерявий, В.С. Павлюк « Охорона праці в галузі », Л., « Афіша» 2010р.

Є.П. Желібо, В.Ц. Жидецький « Охорона праці в галузі », К., « Каравелла », 2011р.

Додаткова

В.М. Лапін « Охорона праці в галузі », Х., 2009р.

М.В. Грищук «Охорона праці в галузі», К., 2012р.

Л.А. Катренко, Ю.В. Кіт, І.П. Пістун «Охорона праці в галузі освіти», К., 2012р.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

( практичне заняття )

1.Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2. Повідомлення теми, мети заняття

Тема  Надання долікарської допомоги при ураженні електричним струмом. 

Мета заняття

Узагальнити знання про головні правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів;  надати уявлення про систему нормативно – правової бази з питань охорони праці, визначити алгоритм надання першої невідкладної допомоги у разі ураження потерпілого електричним струмом

2. Інструктаж

2.1. Ознайомитись з інструкцією для практичної роботи.

2.2. Запис теми, мети роботи у зошити.

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання робіт.

3.Основна частина

3.1. Самостійна робота студентів.

3.2. Оформлення практичної роботи у зошиті.

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда.

4.2. Загальна оцінка діяльності студентів

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА

ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема:  Надання долікарської допомоги при ураженні електричним струмом. 

Мета заняття: Узагальнити знання про головні правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів;  надати уявлення про систему нормативно – правової бази з питань охорони праці, визначити алгоритм надання першої невідкладної допомоги у разі ураження потерпілого електричним струмом

ОБЛАДНАННЯ: таблиці, Закон України « Про охорону праці », картки із ситуаційними завданнями.

ЛІТЕРАТУРА:В.М. Лапін « Охорона праці в галузі », Х., 2009р.

М.В. Грищук «Охорона праці в галузі», К., 2012р.

Л.А. Катренко, Ю.В. Кіт, І.П. Пістун «Охорона праці в галузі освіти», К., 2012р.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Завдання 1.Розробити алгоритм дій за ситуаційним завданням (картки 1-4)

Завдання 2. Скласти таблицю « Надання першої невідкладної допомоги потерпілому у разі ураження електричним струмом», використовуючи завдання 2 завдання

Опишіть головні положення алгоритму надання першої невідкладної допомоги потерпілому від ураження електричним струмом.

№ з/п	Вид електротравми	Алгоритм надання першої невідкладної допомоги потерпілому від ураження електричним струмом
1.	…

Зробіть загальний висновок про виконання практичної роботи

1.Визначте, що є причиною електротравматизму.

Теоретичні відомості

При ураженні електричним струмом витрачати час на пошуки вимикача електроструму,якщо можна перерубати або скинути електродріт предметом, що не проводить електрострум.

Ураження електричним струмом виникає при безпосередньому контакті людини з побутовим, виробничим або природним (блискавка) джерелом струму. Ступінь важкості уражень від електроструму залежить від індивідуальних особливостей організму, фізичного та психічного стану, опору шкіри, тривалості впливу електроструму, метеорологічних факторів тощо.

Характер ушкоджень у залежності від напруженості електроструму є таким:

1. Струм побутового напруження (до 380 В) – електричні мітки у вигляді маленьких кратерів на шкірі, іноді раптова зупинка серця;

2. Струм напруженням до 1000 В – судоми, спазм дихальних м’язів, раптова зупинка серця;

3. Струмом напруженням вищим за 10000 В – електричні опіки, обвуглювання тканин, перелами кісток, травматичний відрив кінцівок.

Найбільш вірогідні причини смерті при ураженні електричним струмом: раптова зупинка серця, набряк головного мозку, спазм дихальних м’язів, ушкодження внутрішніх органів. Перш ніж надати першу допомогу постраждалому, ураженому електрострумом, слід знеструмити його. Вимкніть джерело електроживлення, якщо вимикач знаходиться поряд у межах досягнення, скиньте електродріт з постраждалого будь-яким предметом (обов’язково сухим!), який не проводить електричний струм (палиця, лінійка тощо). Якщо швидко вимкнути електрострум неможливо – переріжте електродроти на різних рівнях (щоб не виникло короткого замикання) ножем або плоскогубцями з ізольованими ручками. Відтягніть постраждалого за одяг від місця події, обмотавши руки сухим одягом (або використавши гумові рукавички). Але, навіть у гумових рукавицях, не слід знімати з потерпілого електродріт без предметів, що не проводять електричний струм.

При ураженні електрострумом високого напруження пам’ятайте про правила наближення до постраждалого. Якщо електродріт лежить на землі, людина, що поспішає на порятунок постраждалого, з перших кроків потрапляє під вплив електричного струму. Тому наближатися до постраждалого слід "гусячим кроком": п'ятка однієї ноги повинна обов’язково торкатися носка другої. Приступати до надання першої допомоги можна лише після усунення небезпеки ураження електрострумом для оточуючих. Зніміть з постраждалого електродріт предметом, що не проводить електроструму, покладіть дріт на суху фанеру, дошку, гумовий килимок.

Надання першої допомоги при ураженні струмом високого напруження або блискавкою можуть ускладнюватись появою опіків, кровотечі, обвуглювання тканин. У постраждалих можуть спостерігатися повторна зупинка серця, пригнічення дихання, порушення психіки. 

Схема надання першої допомоги при ураженні електрострумом:

- знеструмити постраждалого (не забувайте про власну безпеку!);

- при раптовій зупинці серці – нанесіть перикардіальний удар по грудині и приступіть до реанімації;

- при кровотечі – накладіть кровоспинний джгут, стисну пов’язку;

- при електричних опіках і ранах – накладіть стерильні пов’язки;

- при переломах кісток кінцівок – шини (можна використати будь-які підручні засоби)

- викличте швидку допомогу.

Неприпустимо:

- торкатися до потерпілого без попереднього знеструмленням;

- припиняти реанімацію до появлення ознак біологічної смерті (трупних плям);

- наближатися до електродроту, що лежить на землі бігом або великими кроками;

- закопувати ураженого блискавкою в землю.

ВИДИ ЕЛЕКТРОТРАВМ

Різноманітність впливу електричного струму на організм людинї призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:

— місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодженніорганізму;

— загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (абовиникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушеннянормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:

— місцеві електротравми — 20%;

— електричні удари — 25%;

— змішані травми (одночасно місцеві електричні травми таелектричні удари) — 55%.

Місцева електротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги.

Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток. Небезпеку місцевих електротравм та складність к лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції організму на це ушкодження.

 Місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпшого відновлюється повністю або частково. Однак при важких опіках людина помирає. При цьому безпосередньою причиною смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом. Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія.

Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супро­воджується виникненням місцевих електротравм.

За видами травм ці випадки розподіляються наступним чином, %:

—  електричні опіки — 40;

—  електричні знаки — 7;

—  металізація шкіри — 3;

—  механічні пошкодження — 0,5;

—  електроофтальмія — 1,5;

—  змішані травми — 23;

—  всього — 75.

Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією електричної дуги температурою понад 3500 °С).

Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює пластичність та чутливість.

Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від'єднаннях роз'єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий'запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому ушкоджуються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має шорстку поверхню.

З плином часу хвора шкіра сходить, уражена ділянка набуває нормального вигляду та еластичності, зникають і всі хворобливі відчуття, пов'язані з цією травмою. Лише при пошкодженні очей лікування може виявитись тривалим та складним, а в деяких випадках потерпілий може позбутись зору. Тому роботи, при котрих можливе виникнення електричної дуги, повинні виконуватись в захисних окулярах. Металізація

шкіри спостерігається у 10% потерпілих від електричного струму. Одночасно з металізацією виникає дуговий опік, котрий майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація.

Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різких судомних скорочень м'язів під впливом струму, котрий проходить через тіло людини. Внаслідок цього можуть відбутися розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини і навіть переломи кісток. Електротравмами не вважаються аналогічні травми, викликані падінням людини з висоти, ударами об предмети внаслідок впливу струму. Механічні ушкодження мають місце при роботі в установках напругою до 1000 В при тривалому перебуванні людини під напругою. Механічні ушкодження виникають приблизно у 1% осіб, що зазнали впливу струму. Такі ушкодження завжди створюють електричні удари, оскільки їх викликає струм, що проходить через тіло людини. Деякі з них супроводжуються, крім того, контактними опіками тіла. На ступінь ураження людини струмом істотно впливають рід та величина струму, час його дії, шлях по тілу людини.

Електроофтальмія — це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів Таке опромінення можливе при утворенні електричної дуги (при короткому замиканні). Електроофтальмія спостерігається приблизг'< у 3% потерпілих від струму.

Інфрачервоні (теплові) промені також шкідливі для очей, але лише на близькій відстані або при інтенсивному і тривалому опроміненні. У випадку ж короткотривалої дуги основним фактором, що впливає на очі, є'ультрафіолетові промені, хоч і в цьому випадку не виключена небезпека ураження очей інфрачервоними променями, а також потужним потоком світла та бризками розплавленого металу.

Електроофтальмія розвивається через 4—8 годин після ультрафіолетового опромінення. При цьому мають місце почервоніння та запалення шкіри, слизових оболонок повік, сльози, гнійні виділення з очей, судоми повік та часткова втрата зору. Потерпілий відчуває головний біль та різкий біль в очах, що посилюється на світлі.

Запобігання електроофтальмії при обслуговуванні електроустановок забезпечується застосуванням захисних окулярів зі звичайним

склом, котре майже не пропускає ультрафіолетових променів і одночасно захищає очі від інфрачервоного опромінення та бризок розплавленого металу при виникненні електричної дуги.

Електричний удар — збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Такий удар може призвести до порушення і навіть повного припинення роботи легенів та серця. При цьому зовнішніх місцевих ушкоджень, тобто електричних травм, людина може і не мати.

Ступінь негативного впливу на організм електричних ударів різний. Найслабший електричний удар викликає ледь відчутні скорочення м'язів поблизу місця входу або виходу струму. Може порушитись і навіть припинитися діяльність легенів та серця, тобто призвести до загибелі організму.

В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:

I — судомні ледь відчутні скорочення м'язів;

II — судомні скорочення м'язів, що супроводжуються сильнимболем, що ледь переноситься без втрати свідомості;

III — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, але зізбереженням дихання і роботи серця;

IV  — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності абодихання (або одного і другого разом);

V — клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Навчально – методична картка заняття

Назва та № спеціальності:  Дошкільна освіта   5.01010101,( ДО-15-2/9)

Рівень підготовки базова загальна середня освіта

Дисципліна Основи охорони праці

Тема  Засоби пожежогасіння.

Тип заняття -  Практичне

Мета заняття: узагальнити знання про  головні заходи попередження пожеж в побуті та закладах освіти, визначити засоби пожежогасіння .

Роздатковий матеріал: опорні конспекти «Основні заходи пожежної профілактики», інструктивні картки із завданнями, тестові завдання.

ТЗН: мультимедійний проектор, дошка

ЛІТЕРАТУРА

Основна

В.П. Кучерявий, В.С. Павлюк « Охорона праці в галузі », Л., « Афіша» 2010р.

Є.П. Желібо, В.Ц. Жидецький « Охорона праці в галузі », К., « Каравелла », 2011р.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

                                              ( практичне заняття )

1.Підготовча частина

1.1. Організація початку заняття

1.2. Повідомлення теми, мети заняття

Тема Засоби пожежогасіння.

Мета заняття: узагальнити знання про  головні заходи попередження пожеж в побуті та закладах освіти, визначити засоби пожежогасіння .

2. Інструктаж

2.1. Ознайомитись з інструкцією для практичної роботи.

2.2. Запис теми, мети роботи у зошити.

2.3. Повідомлення критеріїв оцінювання робіт.

3.Основна частина

3.1. Самостійна робота студентів.

3.2. Оформлення практичної роботи у зошиті.

4. Заключна частина

4.1. Підсумкова бесіда.

4.2. Загальна оцінка діяльності студентів

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема  Засоби пожежогасіння.

Мета заняття: узагальнити знання про  головні заходи попередження пожеж в побуті та закладах освіти, визначити засоби пожежогасіння .

Дидактичний матеріал: опорні конспекти «Основні заходи пожежної профілактики», інструктивні картки із завданнями, тестові завдання.

Обладнання: вогнегасник вуглекислотний

Література

1. В.П. Кучерявий, В.С. Павлюк « Охорона праці в галузі », Л., « Афіша» 2010р.

2. Є.П. Желібо, В.Ц.Жидецький «Охорона праці в галузі», К., Каравелла, 2011р.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Завдання 1. Розробити схему «Система протипожежної безпеки на підприємстві» (складові пожежної сигналізації, первинні засоби пожежогасіння, водопостачання у закладах освіти, типи автоматичних засобів пожежогасіння, забезпечення безпечної евакуації персоналу)

Завдання 2. Скласти таблицю «Первинні засоби пожежогасіння. Вогнегасники», використовуючи матеріали опорного конспекту

№ з/п	Первинні засоби пожежогасіння Вогнегасники	Вогнегасяча речовина, достоїнства	Призначенні для гасіння
1	Пінні
2	Газові
3	Порошкові
4	Генератори об'ємного аерозольного гасіння пожеж
5	Спринклерні установки
6	Дренчерні установки

Завдання 3. Визначити правила під час проведення евакуації та гасіння пожежі.

Завдання 4. Дати відповіді на тестові завдання

Зробіть висновок про виконання практичної роботи (узагальнити знання про  головні заходи попередження пожеж в побуті та закладах освіти)

Теоретичні матеріали

Основні причини виникнення пожеж

Засоби оповіщення

Успішна боротьба з пожежами забезпечується наявністю ефективних засобів оповіщення, сигналізації і надійного зв'язку підприємств з пожежними частинами. У даний час, крім телефонного зв'язку, використовується радіо-, радіотелефонний, телексний, факсовий зв'язок'. Найбільш швидкодіючими є установки автоматичної і напівавтоматичної сигналізації.

Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монтують на складах, базах та інших пожежонебезпечних і важливих об'єктах. Основними складовими частинами цих установок є: сповісники (датчики), що монтуються в будівлях або на території об'єктів і призначені для подання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від сповісників; лінії комунікації, що з'єднують сповісники з приймальними апаратами; джерела електроживлення.

Сповісником називають автоматичний пристрій, що сприймає і при певних умовах перетворює контрольовану величину параметра у вигідний для передачі по лінії зв'язку електричний сигнал.

Автоматичні сповісники за принципом дії (спрацювання) поділяються на теплові (термосповісники), димові, світлові та комбіновані.

Максимальні термосповісники спрацьовують тоді, коли температура навколишнього повітря досягає температури спрацювання, тобто тієї, на яку вони відрегульовані.

Димові сповісники працюють на принципі дії продуктів горіння (диму) на електричний струм іонізаційної камери, що використовується як датчик. Автоматичні світлові сповісники працюють на принципі перетворення ультрафіолетового випромінювання відкритого полум'я в електричну енергію.  

Автоматичні комбіновані сповісники типу КИ-1 (рис.2, в) виконують функції теплового і димового сповісників. Температура спрацювання 60.. .80 °С. Димовий сповісник спрацьовує при попаданні порції диму, що виникає під час тління фітиля діаметром 6 мм, розміщеного під сповісником.

Приймальні станції пожежної сигналізації забезпечують прийом сигналів від сповісників, перетворення їх у світлову і звукову інформацію, а при необхідності - ввімкнення автоматичних засобів пожежогасіння. Вони, як і сповісники, поділяються на теплові, димові і комбіновані.

Будівлі з масовим перебуванням людей мають бути забезпечені системами екстремального оповіщення про виникнення пожежі людей, які там знаходяться, і створення умов для швидкої їх евакуації. Для цього можливе використання як внутрішньої радіотрансляційної мережі, так і інших спеціально змонтованих мереж повідомлення, а також тривожних дзвінків та інших звукових сигналів (рис. 3).

Забезпечення безпечної евакуації персоналу

Евакуювання людей під час пожежі - вимушене переміщування людей із зони можливого впливу небезпечних чинників пожежі.

Під час проведення евакуації та гасіння пожежі необхідно:

•     з урахуванням обстановки, що склалася, визначити найбезпечніші евакуаційні шляхи і виходи до безпечної зони у найкоротший термін;

•     евакуацію людей слід починати з приміщення, у якому виникла пожежа, і суміжних з ним приміщень, яким загрожує небезпека поширення вогню і продуктів горіння;

•     виставляти пости безпеки на входах у будівлі, щоб унеможливити повернення працівників до будівлі, де виникла пожежа;

•     у разі гасіння слід намагатися в першу чергу забезпечити сприятливі умови для безпечної евакуації людей;

•     утримуватися від відчинення вікон і дверей, а також від розбивання скла, в протилежному разі вогонь і дим поширяться до суміжних приміщень.

Залишаючи приміщення або будівлі, що постраждали від пожежі, потрібно зачинити за собою всі двері і вікна.

При виникненні пожежі вже на початковій стадії виділяється тепло, токсичні продукти згоряння, виникає можливість обвалення конструкцій. Тому при проектуванні будинків слід враховувати можливу необхідність евакуації людей. Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людини. Критичною тривалістю пожежі вважається час досягнення небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню у повітрі.

Евакуаційні шляхи - це шляхи, які ведуть до евакуаційних виходів і забезпечують безпеку людей протягом необхідного часу евакуації.

Не вважаються евакуаційними виходи, які пов’язані з механічним приводом (ліфти, ескалатори), сходи, які не розташовані у сходових клітках.

Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони виводять з приміщення:

•     першого поверху на двір безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходи;

•     будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що веде на сходову клітку (у тому числі через хол): сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

•     у сусіднє приміщення на цьому самому поверсі, яке має виходи, вказані вище.

Запасний вихід - вихід, який задовольняє вимогам, що пред'являються до евакуаційних виходів, але у звичайних умовах не використовується, він може бути використаний лише у разі пожежі. Досвід свідчить про те, що при евакуації люди користуються тільки виходами, якими вони користувалися за нормальних умов і які їм добре відомі. Тому враховувати для евакуації запасний вихід не треба. Тепер поняття «запасний вихід» з норм виключено.

Другий вихід - вихід на зовнішні евакуаційні сходи, що відповідають певним вимогам за конструктивним виконанням. Другий вихід передбачається в тих випадках, коли, як за протяжністю шляхів евакуації, так і за пропускною спроможністю, досить одного евакуаційного виходу, а для гарантії безпеки людей потрібно не менш двох. Вихід на зовнішні евакуаційні сходи є, по суті, запасним виходом і в розрахунках евакуації не враховується. Враховуючи ненадійність цього виходу, норми проектування дозволяють його влаштування тільки у вигляді виключення, при цьому, в залежності від поверховості і призначення будівлі, обмежується кількість людей, що евакуюються. У громадських будівлях по зовнішніх сходах евакуація допускається тільки з приміщень другого поверху. У будівлях, пов'язаних з обслуговуванням учнів і хворих, людей похилого віку зовнішні сходи як другий евакуаційний вихід не передбачають.

Основні заходи пожежної профілактики

Межа вогнестійкості – це час (у годинах), після якого будівельна конструкція в результаті нагріву втрачає свою несучу або захисну здатність. Втрата несучої здатності – це обвалення, а втрата захисної здатності – прогрівання конструкції до температури на поверхні, що не обігрівається, більш ніж 140 °С.

Найменшу межу вогнестійкості мають незахищені метали, найбільшу – залізобетонні конструкції.

Підвищити межу вогнестійкості можна шляхом просочування деревини, тканин та інших горючих матеріалів антипіренами; застосуванням наповнювачів пластмас (крейда, каолін, графіт, вермикуліт, пеліт); нанесення вогнезахисних покриттів (штукатурка, облицювання, обмазка).

Межа поширення вогню – це максимальний розмір пошкоджень, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу. У будівлях І-го ступеню вогнестійкості всі конструктивні елементи негорючі, з високою межею вогнестійкості (0,5 -2,5 год.); ІІ-го ступеню — також негорючі, але з меншою межею вогнестійкості (0,25 - 2,0 год.); ІІІ-го ступеню — будови, які мають основні несучі конструкції негорючі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) – важкогорючі (0,25 - 2 год.); ІV-го ступеню — будови, які мають всі конструкції важкоспалимі (0,25 - 0,5 год.); V-го ступеню — всі конструкції горючі, межа вогнестійкості не нормується.

При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню: поділ будинків протипожежними перекриттями; поділ будинків протипожежними перегородками на секції; влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях (гребні, бортики, козирки, пояси, протипожежні двері, ворота;влаштування протипожежних розривів між будинками.

Протипожежні стіни зводяться на всю висоту будівлі, виконуються з негорючих матеріалів з межею вогнестійкості › 2,5 год.

До протипожежних перешкод відносять протипожежні стіни, перегородки та перекриття.

Для заповнення прорізів у протипожежних перешкодах застосовуються протипожежні двері, ворота, вікна, люки, клапани, завіси (екрани). У місцях прорізів можна також розташовувати протипожежні тамбур-шлюзи.

До загальних протипожежних перешкод відносять протипожежні стіни, перегородки, перекриття.

Місцеві  протипожежні перешкоди - це протипожежні двері, вікна, люки, клапани, тамбур-шлюзи, а також бортики, пороги, обвалування, кювети, дренажі.

Місцеві протипожежні  перешкоди  влаштовують також для обмеження поширення пожежі по поверхні будівельних конструкцій (пояси, козирки, гребені ), а в пустотах конструкцій  - у виді діафрагм.

Згідно СНБ 2.02.01-98 "Пожежно-технічна класифікація будівель, будівельних конструкцій та матеріалів" п. 4.7. встановлюються наступні види протипожежних перешкод:

·     протипожежні стіни; ·     протипожежні перегородки; ·     протипожежні перекриття; ·     протипожежні пояси

Засоби гасіння пожеж. Первинні засоби пожежогасіння.

Пожежні засоби поділяються на: пожежні автомобілі, пожежні машини; первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеханізований інвентар, інструмент, вогнегасники тощо); пожежну сигналізацію; установки автоматичного пожежегасіння. Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасячих  речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними. Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх дислокації. Широке розповсюдження найшли автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням води. Ними в основному оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств. Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

Первинні засоби пожежегасіння: внутрішні крани з пожежними рукавами і стволами; вогнегасники піняві, вуглекислотні, порошкові тощо; ящики з піском, бочки з водою; простирадла азбестові, повстяні, брезентові; ручний пожежний інструмент.

Вогнегасники - технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж в початковій стадії їх виникнення.

Вогнегасники класифікуються:

-По виду гасячої речовини, що використовується, об'єму корпусу і способу подачі вогнегасячого складу. По виду вогнегасячої речовини: пінні; газові; порошкові; комбіновані.

-За об’ємом корпусу: ручні малолітражні з об'ємом корпусу до 5 л; промислові ручні з об'ємом корпусу від 5 до 10 л; стаціонарні і пересувні з об'ємом корпусу понад 10 л.

-За способом подачі вогнегасячого складу: під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду; під тиском газів, що подаються із спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника; під тиском газів, закачаних в корпус вогнегасника; під власним тиском вогнегасячого засобу.

-По виду пускових пристроїв:  з вентильним затвором;  із замочно-пусковим пристроєм пістолетного типу; з пуском від постійного джерела тиску.

Вогнегасники маркіруються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість. 

Вогнегасники пінні (рис. 4) - призначені для гасіння пожеж вогнегасною піною: хімічній (вогнегасники ОХП),  повітряно-механічній (вогнегасник ОВП).

Рис. 4 Хімічно пінний вогнегасник

Хімічну піну одержують з водних розчинів кислот і лугів, повітряно-механічну утворюють з водних розчинів і піноутворювачів потоками робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу. Хімічна піна складається з 80 % вуглекислого газу, 19,7 % води і 0,3 % піноутворюючої речовини, повітряно-механічна приблизно з 90 % повітря, 9,8 % води і 0,2 % піноутворювача. Пінні вогнегасники застосовують для гасіння піною загорянь майже всіх твердих речовин, що починаються, а також горючих і деяких легкозаймистих рідин на площі не більше 1 м². Гасити піною електричні установки, що зажевріли, і електромережі, що знаходяться під напругою, не можна, оскільки вона є провідником електричного струму. Крім того, пінні вогнегасники не можна застосовувати при гасінні лужних металів натрія і кадію, тому що вони, взаємодіючи з водою, що знаходиться в піні, виділяють водень, який усилює горіння, а також при гасінні спиртів, оскільки вони поглинають воду, розчиняючись в ній, і при попаданні на них піна швидко руйнується.  До недоліків пінних вогнегасників відноситься вузький температурний діапазон застосування (+5 °З - +45 °З), висока корозійна активність заряду, можливість пошкодження об'єкту гасіння, необхідність щорічної перезарядки.

Вогнегасники газові (рис 5). До їх числа відносяться вуглекислотні, в яких як вогнегасяча речовина застосовується діоксид вуглецю (вуглекислота), а також аерозольні і вуглекислотні-бромілові, як заряд в яких застосовують спеціальні суміші вуглеводнів, при подачі в зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18 %).

 

          а) ОУ-2;       б) ОУ-5;                 в) ОУ-8                      д) схема дії

Рис 5. Вуглекислотні вогнегасники

Вуглекислотні вогнегасники (рис. 5) призначені для гасіння загорянь різних речовин і матеріалів, за винятком речовин, які можуть горіти без доступу повітря, загорянь на електрифікованих залізничному і міському транспорті, електроустановок під напругою до 380 В. Температурний режим зберігання і застосування вуглекислих вогнегасників від мінус 40 °З до плюс 50 °З.

Рис. 6  Вогнегасники аерозольні

Вогнегасники аерозольні (рис.6) використовують в тих же випадках, що і вуглекисло-брометилові. Вогнегасний склад хладон (фреон), 114В2, 13В1 в процесі пожежогасінні не надає дії на матеріали, що захищаються, і устаткування, що дозволяє використовувати дані вогнегасники при гасінні пожеж електронного устаткування, картин і музейних експонатів. Наша промисловість випускає вогнегасники марок ОАХ, ОХ-3 і ін. Вуглекислотні-бромілові призначені для гасіння невеликих загорянь різних горючих речовин, тліючих матеріалів, а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 380 В. Їх використовують в складських приміщеннях, на вантажних і спеціалізованих автомобілях, на бензороздавальних колонках і т.д. Вогнегасники можуть бути застосовані при температурі оточуючого повітря від мінус 60 °З до плюс 60 °С. Вогнегасний ефект цих вогнегасників в 14 разів вище, ніж вуглекислотних.

Рис. 7  Вогнегасники порошкові

Вогнегасники порошкові призначені для гасіння невеликих вогнищ загорянь горючих рідин, газів, електроустановок напругою до 1000 В, металів і їх сплавів використовуються порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-25, ОП-10.

Вогнегасник порошковий (рис. 7), - це нове покоління засобів пожежогасінні. Він дозволяє з високою ефективністю гасити вогнища загоряння без участі людини. Порошковий вогнегасник призначений для гасіння вогнищ пожеж твердих матеріалів органічного походження, горючих рідин або плавких твердих тіл, електроустановок, під напругою до 1000 В.

Достоїнства порошкового вогнегасника: гасіння пожежі без участі людини, простота монтажу, відсутність витрат при експлуатації, екологічно чистий, нетоксичний, при спрацьовуванні не псує устаткування, що захищається, може встановлюватися в закритих об'ємах з температурним режимом від мінус 50 °З до плюс 50 °З.

Генератори об'ємного аерозольного гасіння пожеж (рис.8) - є найбільш сучасними засобами пожежогасінні. Вони призначені для гасіння пожеж ЛВЖ і ГЖ (бензин і інші нафтопродукти, органічні розчинники і т.п.) і твердих матеріалів (деревина, ізоляційні матеріали, пластмаси і ін.), а також електроустаткування (силові і високовольтні установки, побутова і промислова електроніка і т.п.) СОГ непридатна для гасіння лужних і лужноземельних металів, а також речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. В генераторах СОГ Вогнегасячим засобом є твердий аерозоль оксидів лужних і лужноземельних металів перехідної групи, що утворюється при тому, що згоряє зарядів і здатний знаходитися в замкнутому об'ємі в зваженому стані протягом довгого (до 40-50 хвилин) часу. 

Рис. 8  Генератори об'ємного аерозольного гасіння пожеж

Виділяється при горінні заряду генератора аерозольно-газова суміш не псує майно, що захищається, і навіть папір, а самі частинки аерозоля можна прибрати пилососом або змити водою. Генератори СОГ діляться на ручні (СОГ-5М) н стаціонарні (СОГ-1). Об'єм, що захищається, генератором СОГ-5М до 40 м3 генератором СОГ-1 до 60 м3. При виникненні пожежі і спрацьовуванні генераторів, особи, що знаходяться в цей момент в приміщенні, що захищається, повинні швидко покинути його, щільно закривши за собою двері і не робити ніяких дій по гасінню пожежі, окрім виклику пожежної охорони. Генераторами СОГ рекомендується обладнати наступні об'єкти: промислові підприємства, силові енергетичні установки, комунально-побутові підприємства, суспільні будівлі, учбові заклади, науково-дослідні інститути і установи, банки і офіси, торгові бази і склади, видовищні підприємства, адміністративні і житлові будівлі, транспортні засоби.

Протипожежне водопостачання у закладах освіти

Від мережі зовнішнього водопроводу живиться внутрішній протипожежний водопровід з одним або двома вводами і внутрішніми пожежними кран-комплектами, які розміщуються у коридорах або сходових клітках на висоті 1,35 м від підлоги. Кран-комплект закривається у шафу і обладнується пожежним рукавом довжиною 20 м і пожежним стволом. На дверцятах шафи має бути позначка ПК з номером. Відстань між внутрішніми кран-комплектами залежить від довжини пожежного рукава, дальності дії струменя води, кількості необхідних пожежних струменів і розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кран-комплектів має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки приміщення не менше ніж двома струменями води по 2,5 л/с кожен. Тривалість гасіння пожежі в розрахунках приймається три години.

Основні типи автоматичних засобів пожежогасіння на об'єктах галузі.

Автоматична пожежна сигналізація (далі АПС) призначена для виявлення ознак пожежі на ранній (початковій) стадії її виникнення і подачі сигналу про пожежу на пульт пожежної сигналізації, який установлюється в приміщенні з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

Системи автоматичної пожежної сигналізації обладнуються пожежними сповіщувачами, які реагують на появу диму (димові сповіщувачі) або на підвищення температури вище + 70°С (теплові сповіщувачі). Пожежні сповіщувачі повинні функціонувати цілодобово. Відповідно до вимог Правил пожежної безпеки в галузі зв'язку, об'єкти електрозв'язку, як правило, слід обладнувати димовими сповіщувачами.

Установки автоматичного пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у приміщеннях. Установки автоматичного пожежогасіння можуть бути газові, порошкові, водяні, пінні. Установка автоматичного пожежогасіння приводиться у дію автоматично при спрацюванні автоматичної пожежної сигналізації у разі виникнення пожежі у приміщенні, де вона змонтована.

Автоматичні установки водяного пожежогасіння, призначені для гасіння пожеж розпиленою водою і поділяються на спринклерні і дренчерні. Свою назву вони отримали від англійських слів sprincle (бризкати, мрячити) та drench (мочити, зрошувати).

Спринклерні установки призначені для виявлення та локального гасіння пожеж та загорянь, охолодження будівель них конструкцій і подачі сигналу про пожежу.

Спринклерні установки розрізняють:

Водяні - для захисту приміщень з мінімальною температурою повітря протягом року вище 4°С;

Повітряні - для захисту неопалюємих приміщень, чи які розташовані в районах з тривалістю опалювального періоду більше 240 днів в році з середньодобовою температурою повітря 8°С та нижче.

Рис. 9 Настінна спринклерна форсунка

Повітряно-водяні (перемінні) - для захисту неопалюємих приміщень, які розташовані в районах з тривалістю опалювального періоду менше 240 днів в рік, з середньодобовою температурою повітря 8°С і нижче

Дренчерні установки водяного пожежогасіння застосовують для захисту пожежонебезпечних приміщень, які мають велике пожежне навантаження і де передбачено велику початкову швидкість пожежі, а також, коли гасіння пожежі вимагає підвищених витрат води (наприклад, при займані горючих природних і синтетичних волокон, пластмас, кіноплівки на нітрооснові, синтетичного каучуку, лаків, фарб тощо).

Дренчерні установки призначені для виявлення і гасіння пожеж по всій розрахунковій площі, а також для створення водяних завіс.

Застосовують їх для гасіння пожеж за допомогою водяних завіс або направленого водорозпилювання.